Ідея утворення нової
області у складі УРСР на офіційному рівні вперше була обговорена 28 грудня 1953
року на засіданні президії ЦК Компартії України. Головним мотивом доцільності
утворення Черкаської області було «розукрупнення Київської області, наближення
керівництва і обслуговування віддалених районів».
Київська область на той
час була найбільшою в Україні, займаючи 41 тис. кв. км. Протяжність її з
півночі на південь складала 350 км. Віддаленість окремих південних районів
Київської області (Христинівського, Уманського, Звенигородського, Шполянського,
Смілянського та інших) від обласного центру ( по залізниці на 200-325 км)
значно ускладнювала керівництво сільським господарством і промисловістю цих
районів.
Тому було вирішено найбільш віддалені 20
південних районів Київської області виділити в окрему область – Черкаську,
доповнивши її 6 районами Полтавської, 2 – Кіровоградської і 1 – Вінницької
області. На засіданні президії ЦК КПУ зазначалося, що пропоновані райони
«за своїми економічними, природними і кліматичними умовами є однорідними, з
провідною культурою в сільському господарстві – цукровим буряком і наявністю
крупної цукрової промисловості». Пропозиції політичного керівництва республіки
були сформульовані у поданні Президії Верховної Ради УРСР.
На основі цього подання 7
січня 1954 року було видано Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про утворення у
складі Української РСР Черкаської області».
Згідно цього документа до складу Черкаської області включалися:
–з Київської
області: 3 міста обласного підпорядкування – Черкаси, Умань, Сміла та
такі райони у тодішніх адміністративних межах: Бабанський,
Букський, Вільшанський, Городищенський, Жашківський, Звенигородський,
Канівський, Катеринопільський, Корсунь-Шевченківський, Ладиженський,
Лисянський, Маньківський, Мокро-Калигірський, Ротмистрівський, Смілянський, Тальнівський,
Уманський, Христинівський, Черкаський і Шполянський.
При цьому був скасований Мокро-Калигірський
район, територія якого увійшла до Катеринопільського і Шполянського
районів і створений новий
– Шрамківський район, якого до цього не існувало.
–з Полтавської області: Гельм’язівський, Драбівський, Золотоніський,
Іркліївський, Шрамківський і Чорнобаївський райони;
– з Кіровоградської
області: Златопільський і Кам’янський райони;
– з Вінницької області: Монастирищенський район.
12 лютого 1954 р. до Черкаської області було передано Чигиринський район Кіровоградської області. «Затримка» з входженням району до складу Черкащини
зумовлювалася тим, що у січні Чигиринщина опинилася в епіцентрі заходів з нагоди
300-річчя возз’єднання України з Росією, які в той час гучно і масштабно
відзначалися на всесоюзному рівні.
Загальна площа області на той час становила 21,1 тис. кв. км.
Чисельність населення – 1 млн. 497 тис. чоловік, з них переважна більшість проживала
в сільській місцевості – 1 млн. 236 тис. (82,6 відсотків).
Першим керівником області – Першим секретарем
обкому партії став 47-річний Борис
Іовлевич Вольтовський. Головою облвиконкому було обрано 35-річного Івана
Кіндратовича Лутака. Через двадцять років, згадуючи січневі дні 1954 року,
Вольтовський зазначав, що «старовинне
одноповерхове містечко, в якому ще помітні були сліди війни, зустріло нас
сніговими заметами і незвичною тишею – міського транспорту фактично не було. Комунальне
господарство було слаборозвинуте... У селах ще можна було побачити землянки,
невеликі приземкуваті хатки».
У подальшому адміністративно-територіальний
устрій Черкаської області дещо змінювався. Тому, в різні роки кількість
районів була різною.
4 січня 1957 р. скасовані Мокрокалигірський та
Ротмістрівський райони.
У листопаді 1959 р. скасовані Бабанський, Буцький, Златопільський, Іркліївський,
Ладиженський, Вільшанський і Шрамківський райони. Населені пункти Бабанського і
Ладижинського районів перейшли до Уманського району.
У грудні 1962 р. після укрупнення залишилось 10 районів та скасовані
11 районів: Гельмязівський, Городищенський, Кам'янський, Канівський, Катеринопільський, Лисянський,
Маньківський, Монастирищенський, Тальнівський, Черкаський, Чорнобаївській
райони. Населені пункти Тальнівського району відійшли до Уманського.
4 січня 1965 р. відновлені Канівський, Лисянський, Маньківський,
Тальнівський, Черкаський, Чорнобаївський райони.
8 грудня 1966 р. відновлені Городищенський,
Кам'янський, Катеринопільський, Монастирищенський райони та статус міст обласного підпорядкування
надано містам Ватутіне, Золотоноша і Канів.
З 1977 року містом обласного
підпорядкування став Канів, а з 1992
року – міста Ватутіне і Золотоноша.
Станом на 1 січня 2012 р. у Черкаській області
налічувалось 20 сільських районів, 2 райони у місті Черкаси: Соснівський і Придніпровський, 16 міст, з них 6 обласного
значення, 15 селищ міського типу, 723 села і 101 селище, що підпорядковані 20
районним, 16 міським, 15 селищним і 525 сільським радам.
У ході реформи децентралізації та нового зонування
по районах у Черкаській області у 2020 р. було утворено 4 райони: Звенигородський, Золотоніський, Уманський, Черкаський. Відповідну
постанову Верховної Ради України було прийнято 17 липня 2020 року.