З історії трагедії
26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС стався
вибух, причиною якого стало руйнування четвертого енергоблока. Руйнування мало
вибуховий характер, реактор був повністю зруйнований, і в довкілля потрапила
велика кількість радіоактивних речовин.
Радіоактивна
хмара від аварії пройшла над європейською частиною СРСР, більшою частиною
Європи, східною частиною США. Близько 200 000 чоловік у перші дні після аварії
було евакуйовано із зон забруднення.
Чорнобильська
катастрофа стала подією великого суспільно-політичного значення для СРСР. Це
наклало неабиякий відбиток на хід розслідування її причин. Підхід до
інтерпретації фактів і обставин аварії змінювався з часом, і єдиної думки досі не
існує.
Спершу
керівництво УРСР та СРСР намагалося приховати масштаби трагедії, але після
повідомлень зі Швеції, де на Фоксмаркській АЕС були знайдені радіоактивні
частинки, які були принесені зі східної частини СРСР, та оцінки масштабів
зараження, розпочалася евакуація близько 130 000 мешканців Київської області із
забруднених районів.
Радіоактивного
ураження зазнали близько 600 000 осіб, насамперед ліквідатори катастрофи.
Навколо ЧАЕС була створена 30-кілометрова зона відчуження.
Причини
аварії
Існує
принаймні два різні підходи до пояснення причини чорнобильської аварії, які
можна назвати офіційними, а також декілька альтернативних версій різної міри
достовірності.
Спочатку
провину за катастрофу покладали виключно, або майже виключно, на персонал. Таку
позицію зайняли Державна комісія, сформована в СРСР для розслідування причин
катастрофи, суд, а також КДБ СРСР, що проводив власне розслідування. МАГАТЕ у
власному звіті 1986 року також у цілому підтримало цю точку зору.
Грубі порушення
правил експлуатації АЕС, скоєні персоналом ЧАЕС, за цією версією, полягали в
наступному:
- проведення
експерименту будь-якою ціною, не зважаючи на зміну стану реактора;
- вивід з
роботи справного технологічного захисту, який просто зупинив би реактор ще до
того, як він потрапив би в небезпечний режим;
- замовчування
масштабу аварії в перші дні керівництвом ЧАЕС.
Проте
в подальші роки пояснення причин аварії були переглянуті, у тому числі й у
МАГАТЕ. Консультативний комітет з питань ядерної безпеки (INSAG) в 1993 році
опублікував новий звіт, що приділяв більшу увагу серйозним проблемам у
конструкції реактора. У цьому звіті багато висновків, зроблених у 1986 році,
було визнано помилковими.
У
сучасному викладі причини аварії такі:
- реактор був неправильно спроектований, а тому – небезпечний;
- персонал не був проінформований про небезпеки;
- персонал допустив ряд помилок і неумисно порушив
існуючі інструкції, частково через відсутність інформації про небезпеки
реактора;
- відключення захисту або не вплинуло на розвиток аварії,
або не суперечило нормативним документам.
Реактор
РБМК-1000 мав ряд конструктивних недоліків, які, на думку фахівців МАГАТЕ,
стали головною причиною аварії. Вважається також, що через неправильну
підготовку до експерименту по «вибігу» генератора і помилки операторів, виникли
умови, в яких ці недоліки проявилися найбільшою мірою.
Наголошується,
зокрема, що програма не була належним чином погоджена, і в ній не відводилося
достатньої уваги питанням ядерної безпеки. Після аварії були прийняті заходи
для усунення цих недоліків у таких реакторах на інших АЕС.
Наслідки
аварії
У перші години
після аварії багато хто, мабуть, не усвідомлював, наскільки сильно зруйнований
реактор, тому було прийнято помилкове рішення забезпечити подачу води в активну
зону реактора для її охолодження.
Ці зусилля були
даремними, оскільки і трубопроводи, і сама активна зона були зруйновані, але
вони вимагали ведення робіт у зонах із високою радіацією, які персонал
виконував без захисного одягу.
Після аварії
утворилася радіоактивна хмара, яка накрила не лише сучасну Україну, Білорусь та
Росію, що знаходилися поблизу ЧАЕС, але й Східну Фракію, Македонію, Сербію,
Хорватію, Болгарію, Грецію, Румунію, Литву, Естонію, Латвію, Фінляндію, Данію,
Норвегію, Швецію, Австрію, Угорщину, Чехію, Словаччину, Нідерланди, Бельгію,
Словенію, Польщу, Швейцарію, Німеччину, Італію, Ірландію, Францію (разом з
Корсикою, Велику Британію та острів Мен.
Після
оцінки масштабів радіоактивного забруднення стало зрозуміло, що потрібно евакуювати
м. Прип'ять. Евакуація була запланована на 26 квітня, але була затримана за рішенням уряду СРСР та ЦК
КПРС і почалася лише 27 квітня 1986 року в 14:00.
Це було явною помилкою, оскільки в цей день вітер дув у
напрямі Прип'яті, яка знаходилася за 4 кілометри від ЧАЕС. Сосновий бір, який
знаходився між містом і ЧАЕС, під дією радіації перетворився на «рудий ліс».
Станом на 28 квітня евакуація Прип'яті була майже повністю завершена. Було
евакуйовано більше 44,5 тисяч чоловік, близько 1000 виїхало до родичів та
знайомих в інші області.
У Прип'яті
залишилося близько 5000 осіб для проведення невідкладних робіт. Рівень радіації
коливався від 30 до 2600 мкР/сек.
Незважаючи на
це, ні 26, ні 27 квітня населення не попередили про існуючу небезпеку і не
надали жодних рекомендацій про те, як слід поводитися, щоб зменшити вплив
радіоактивного випромінювання.
Перше офіційне
повідомлення було зроблене по телебаченню лише 28 квітня під тиском обставин та
міжнародної спільноти (у зв'язку з повідомленнями зі Швеції), але і воно
містило дуже мало інформації про те, що сталося, і створювалося враження, що
будь-яка загроза локалізована, хоча це було не так.
Із
точки зору дії на населення в перші тижні після аварії найбільшу небезпеку
становив радіоактивний йод, що має порівняно малий період напіврозпаду (вісім
днів) і телур.
У містах
основна частина небезпечних речовин накопичувалася на рівних ділянках поверхні:
на лугах, дорогах, дахах. Під впливом вітру і дощів, а також у результаті
діяльності людей, ступінь забруднення сильно знизився, і зараз рівні радіації в
більшості місць повернулися до фонових значень.
Радіоактивні речовини осідали на рослинах, тому
зараженню піддавалися травоїдні тварини. Потім радіонукліди разом із дощем або
опалим листям потрапили в ґрунт, і зараз вони потрапляють в
сільськогосподарські рослини, в основному, через коріння. Значному забрудненню
піддалися ліси. Через те, що в лісовій екосистемі цезій постійно циркулює, а не
виводиться з неї, рівні забруднення лісових продуктів, таких як гриби, ягоди і
дичина, залишаються небезпечними. Рівень забруднення річок і більшості озер нині
низький. Проте в деяких озерах, в яких немає стоку, концентрація цезію у воді і
рибі ще протягом десятиліть може становити небезпеку.
Забруднення не
обмежилося 30-кілометровою зоною. Було відмічено підвищений вміст цезію – 137 у
лишайнику і м'ясі оленів в арктичних областях Росії, Норвегії, Фінляндії і
Швеції.
Точне число
постраждалих від Чорнобильської аварії можна визначити лише приблизно. Окрім
загиблих працівників АЕС і пожежників, до них слід зарахувати хворих
військовослужбовців і цивільних осіб, що брали участь у ліквідації наслідків
аварії, і мешканців районів, що піддалися радіоактивному впливу.
Визначення того, яка частина захворювань є наслідком аварії
– вельми складне завдання для медицини і статистики. Вважається, що більша
частина смертельних випадків, пов'язаних з дією радіації, була або буде
викликана онкологічними захворюваннями.
Щитовидна залоза – один із органів, найбільш схильних
до ризику виникнення раку в результаті радіоактивного забруднення, оскільки
вона накопичує йод; особливо високий ризик для дітей. У 1990–1998 роках було
зареєстровано більше 4000 випадків захворювання раком щитовидної залози серед
тих, кому у момент аварії було менше 18 років.
Деякі
дослідження вказують на збільшення числа випадків лейкемії та інших видів раку
(окрім лейкемії і раку щитовидної залози) як у ліквідаторів, так і у жителів
забруднених районів.
Пік частоти
появи захворювання дітей, народжених із синдромом Дауна в Білорусії в 80–90-х
роках, припадає на січень 1987 року.
Чорнобиль – це гіркий урок не тільки нам, українцям,
а й усьому
людству
Чорнобильська катастрофа
набула планетарного масштабу і створила
на значній території України радіаційну ситуацію, яка і сьогодні продовжує
негативно впливати на здоров`я людей і довкілля.
Минають
роки, але вічна пам’ять та шана до тих, хто брав участь
у ліквідації Чорнобильського лиха та його наслідків, живе у наших серцях. До
збудованих стел і меморіалів на честь героїв та жертв Чорнобиля приходять люди,
щоб згадати події тих жахливих днів, своїх друзів, з ким пліч-о-пліч долали
наслідки трагедії.
Чорнобиль – це гіркий урок
не тільки нам, українцям, а й усьому
людству. Недооцінювати цей урок, не
допомагати потерпілим – непростимий злочин і тяжкий гріх. Спільними зусиллями
ми повинні зробити все можливе для того, щоб сповна віддячити їм за мужність,
стійкість, терпіння, наполегливість у подоланні труднощів, що випали на їхню
долю. Разом ми маємо унеможливити подібне в майбутньому.
Вічна пам’ять жертвам небаченої
техногенної катастрофи! Слава ліквідаторам її наслідків!
Хай нас усіх надихає і об’єднує віра у те, що Україна подолає наслідки катастрофи, забезпечить своїм громадянам щасливе життя під мирним небом, стане могутньою державою і займе своє почесне місце у спільноті європейських народів!