Василь Симоненко (1935-1963)
Здрастуй, сонце, і здрастуй, вітре!
Здрастуй, свіжосте нив!
Я воскрес, щоб із вами жити
Під шаленством весняних злив.
Ці рядки належать видатному українському письменнику, Шевченківському лауреату, великому Українцю із полтавським корінням та черкаською кроною Василю Симоненку.
Молодим, 28-річним, він навічно залишився у нашій пам’яті. Тим, кому за життя не дісталося ні статку, ні слави, ні публічного визнання. Василь Симоненко – поетична легенда шістдесятників. Його твори не пропускала до друку радянська цензура, тому їх поширювали у самвидавних списках і переписували від руки – вчителі і сивочолі професори, студенти і хлібороби…
Народився Василь Андрійович Симоненко 8 січня 1935 року у невеликому селі Біївці на Полтавщині. З раннього дитинства залишився без батьківської турботи. Тож, виховували його мати – Ганна Федорівна Щербань та дід Федір.
Закінчив школу із золотою медаллю. А потім – навчання на факультеті журналістики Київського університету.
Після отримання диплому Василь Симоненко приїздить до Черкас, де у редакціях газет «Черкаська правда» та «Молодь Черкащини» шліфувалося його журналістське перо.
Тут, у Черкасах, Василь жив, творив, кохав… Тут, у Черкасах, остаточно сформувався, зміцнів і утвердився його талант. Тут місце його вічного спочинку. Від того снігозавіяного, морозного грудневого дня 1963 року, коли Василь Симоненко відійшов у вічність, триває його духовне життя.
Василь Симоненко – це літературна, національна, культурологічна Говерла України.
Він, Василь Симоненко, – світла й трагічна постать в історії нашого народу. Бо увійшов у неї як поборник правди і добра, бо не було у цього великого митця кон’юнктури слова, бо завжди писав і говорив так як є, а не так як комусь хотілося.
Найвищого лету талант Василя Симоненка сягнув у поезії. Але його творча палітра набагато ширша. Адже Василь Симоненко ще й – рельєфний прозаїк, кінодраматург, літературний критик, памфлетист, майстер зворушливих листів, пісняр…
Його творчість, напоєна високим життєстверджуючим оптимізмом, актуальна і нині, близька сучасному поколінню українців. Бо його устами промовляє доля української нації. Адже Василь Симоненко – це символ молодості, патріотизму, служіння рідному народові. Чесне й щире слово молодого митця тривожить душі, вчить любові до рідної землі й поваги до її історії та мови, людської гідності та порядності, сприяє піднесенню нашого духу, наснажує наші поривання:
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
You can choose tverything in theword, son,
But you just can’t choose your Motherland.
Василь Симоненко живе у своїх творах, музеях і музейних кімнатах, пам’ятниках і меморіальних дошках, вулицях, школах, бібліотеках, видавництвах, преміях, названих його іменем, творах поетів, художників, скульпторів, піснях, створених за його поезіями. Творчість Василя Симоненка вивчається у школах, представлена також у світовій мережі Інтернет.
Ідуть роки. Змінюються покоління. Та в пам’яті народу щодалі повнішим, виразнішим і величнішим постає образ Василя Симоненка.
Як написав у своєму вірші лауреат Симоненківської премії Леонід Даценко:
Не стане на коліна наш народ,
В якого є Поет, що й з потойбіччя будить…
Пощезнуть орди яничарів і заброд,–
А Україна й Симоненко вічно будуть!