Відносини між Україною і НАТО почали розвиватися ще на початку 90-х років XX ст. і відтоді стали одним з найбільш значущих партнерств НАТО.
Консультації і співробітництво між Україною і НАТО охоплюють широке коло галузей, зокрема, операції з підтримання миру, реформування структур безпеки і оборони, безпосереднє військове співробітництво, оборонні технології, розвиток оперативної сумісності, оборонну промисловість і готовність цивільного суспільства, а також науку і довкілля й громадську дипломатію.
Ключові події:
- Діалог і співпраця розпочалися відразу після закінчення холодної війни, коли Україна, яка щойно набула державної незалежності, вступила до Ради північноатлантичного співробітництва (1991 рік) і програми «Партнерство заради миру» (1994 рік).
- Відносини набули подальшого розвитку внаслідок підписання у 1997 році Хартії про особливе партнерство, на основі якої було започатковано Комісію Україна – НАТО (КУН), що мала опікуватися розвитком співпраці.
- Декларація від 2009 року про доповнення до Хартії Україна – НАТО надала повноваження КУН підкріпити зусилля країни щодо просування реформ, спрямованих на реалізацію євроатлантичних прагнень України, шляхом запровадження у життя Річної національної програми України.
- Надалі співпраця продовжувала поглиблюватися на взаємовигідних засадах, причому Україна бере активну участь в операціях і місіях під проводом НАТО.
- НАТО надає першорядного значення підтримці всеосяжних перетворень у галузі безпеки і оборони в Україні. Ці реформи мають вирішальне значення для демократичного розвитку України й зміцнення її здатності забезпечувати власну оборону.
- Внаслідок російсько-українського конфлікту НАТО розширила підтримку, що надається Україні, у галузі розвитку потенціалу і розбудови спроможностей.
- З часу Варшавського саміту НАТО у липні 2016 року, практична допомога Україні з боку НАТО надається у вигляді Комплексної програми допомоги (КПД) Україні.
- У червні 2017 року Верховна Рада України ухвалила закон, яким членство держави в Альянсі знову визнано стратегічним пріоритетом національної зовнішньої і безпекової політики.